ХТО ОСТАННІЙ ЗА ТАЛОНОМ? СКІЛЬКИ НАСПРАВДІ ЧЕКАТИ ПРИЙОМУ ДО ЛІКАРЯ?

Як би там не було, а послугами державної медицини, принаймні один раз, користувався кожен. Впевнені, що цей прийом запам’ятався скоріш за все не в найкращих кольорах. А все через довжелезні черги під кабінетами

Якщо зранку прийти до поліклі­ніки, дорослої чи дитячої не має значення, то можна потрапити у довжелезну чергу за талонами. А можна навіть і піти ні з чим, якщо талони розберуть до вас. Потім, вся черга розбрідається хто куди. Хтось до хірурга, хтось до окуліста, а хто і до ЛОРа під кабінет. Одна велика черга перетворюється на декілька менших і тут починається найцікавіше.

ТІ, ХТО ЛЮБИТЬ ПЕРЕСТРАХУВАТИСЬ

«В мене в талончику написано 9.15. Я сиджу, чекаю вже півгодини. То комусь «просто запитати», а хтось разом із лікарем без черги пройшов, а то й взагалі буває, що колега в кабінет зайде і черга зсувається. Скільки себе пам’ятаю, завжди треба до часу в талончику ще хвилин 15-ть додавати. Раніше не зайдеш. А сьогодні в неї дівчина он зайшла і замість восьми хвилин вже двадцять там сидить», - жалі­ється Валентина Володимирівна, яку ми зустріли під одним із кабінетів поліклініки.

Великі черги і до кабінетів ману­альної терапії. Аби здати кров на аналізи чи забрати результати треба вистояти чималий люд­ський «коридор». Однак, коли ми підійшли ближче, то виявилось, що черги насправді дві. Хтось стоїть вже за результатами, а хтось лише чекає на зустріч із голкою.

«Мені сказали після другої за аналізами приходити, але я тут поряд живу, думаю забігти дізна­тись перед роботою, можливо раніше зробили. Стою чекаю», - розповідає Ірина.

І таких людей в лікарні біль­шість. Тих, хто прийшов «трошки раніше». Хтось за талончиком записаний на 11 годину, але вирішив прийти раніше про всяк випадок. Комусь призначено на першу, а він прибіг о десятій в надії «проскочити». Саме такі люди і створюють здебільшого черги.

«У нас все за графіком. Зранку люди розбирають талончики і потім вже ідуть до спеціалістів, коли їм призначено. Хто встиг раніше, той одразу і чергу під кабінетом займає, а хто на другу половину дня записується, той після обіду приходить», - розпо­відає про талонну систему Наталія Волошина, заступник головного лікаря з дитинства та пологової допомоги.

БЕЗ ПРОБЛЕМ НІКУДИ

Звісно, бувають і форс-мажори. Наприклад, у вівторок в дитячій лікарні склалася просто неймо­вірна нерозбериха із талонами і чергами до кабінетів. Спочатку люди сиділи в двох чергах до різних педіатрів, а потім їх нео­чікувано об’єднали в одну, але вже без талончиків. Виснажені діти і батьки, які і так сиділи під кабінетами декілька годин, врешті решт підняли неймовірний ґвалт.

«У нас великий брак педіатрів. На 21 дільницю в нас їх лише 6. Ніхто не хоче іти працювати на таку зарплатню. В нас спеціалісти віком по 40-50 років. Ми вже і так перевели до дорослої амбулаторії підлітків від 15-річного віку. Але все одно брак кадрів дає про себе знати», - коментує ситуацію Віра Гребенець, заступник головного лікаря центру первинної медико-санітарної допомоги.

Її підтримує і Валентин Багнюк, головний лікар Броварської центральної районної лікарні: «Це ж смішно! Ви бачили зарплату лікарів? Вони у мене цілодобово на роботі, приймають по 60-70 пацієнтів за день, а грошей за це отримують такий мізер, ще й із величезною затримкою. Хто піде на такі умови працювати?» - питає він в наших журналістів.

А ВИХІД ДЕ?

Ситуація виходить і дійсно патова. Зарплата маленька, нові кадри до лікарні не надходять, а люди хворіти не перестають. І шо ж робити? З цим питанням ми вирішили звернутись до пересіч­них броварчан. Більшість людей, яких ми зустріли на вулицях міста взагалі відхрещуються. Нібито лікарнями користуються лише в екстрених випадках, великих черг не бачили, як змінювати ситуацію не знають. Люди ж, яких ми опитували в лікарні відповіда­ють більш емоційно. Черги вони бачать, просиджувати години під кабінетами їм не подобається. Але от реального виходу, окрім як збільшити лікарям зарплату або і взагалі перезавантажити кадровий склад поліклініки, не знають.

«Лікарі, вони як і педагоги. Пови­нні допомагати людям за покли­ком душі. Їх задача – заспокоїти пацієнта, надати допомогу чи консультацію, а не грубити і вов­ком дивитись. Але в той самий час я чудово розумію, що на одному ентузіазмі далеко не поїдеш. Без відповідної мотивації ніхто довго працювати не буде. Тож треба збільшувати зарплатню їм, щоб отримували, як в приватних клініках», - роздумує броварчанка Людмила.

«Перш за все нашим законот­ворцям потрібно визначитись яка саме у нас медицина. Звернути увагу на досвід США і Європи і вже звідти «танцювати». Україна – єдина країна, де лікар без­коштовно прийде до вас додому незважаючи на погоду. В нас не страхова медицина, як в Америці і ми не сплачуємо штрафи за необґрунтовані виклики, як в Германії. Потрібно змінити від­ношення людей до лікарів і в той самий час привести до ладу всю медичну систему», - підсумовує Віра Гребенець.

Отже, на превеликий жаль, ситу­ація залишається незмінною. Але змінювати її не нам з вами, а як то кажуть, «сильним світу цього».

Кристина Славінська

talonu1

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ПІДПИСАТИСЯ НА НОВИНИ