ЛІКУЮТЬ ЧИ КАЛІЧАТЬ? ЯК МАТУСІ ОЦІНЮЮТЬ СЕРВІС БРОВАРСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ ЛІКАРНІ

«Громадський Ревізор» поспілкувався з матусями малюків, що були пацієнтами Броварської дитячої лікарні і публікує їхні історії із враженнями. Зрозуміло, що без фото і персональних даних.

ІСТОРІЯ ПЕРША. ЛОЯЛЬНА

Моя дитина захворіла на отит. Правильний діагноз нам поста­вили ще в амбулаторії, прописали лікування. Але буквально після першого дня прийому антибіотиків у малого скочила температура ледве не до 40 градусів. Звісно, першим ділом викликали швидку. Але диспетчер сказала, що машин в службі бракує і порадила при можливості добиратись на таксі. Так і зробили.

В лікарні нам довелось чимало почекати і побігати по коридорах. Спочатку до приймального покою, потім в поліклініку до ЛОРа, потім знову в лікарню, потім ще раз в поліклініку до педіатра. Кадрів не вистачає, черги жахливі. Добре я хоч перед виїздом додумалася поставити свічку малому, тож температура спала. Коли ми нарешті потрапили на прийом до спеціаліста, то попередній діагноз під­твердився. Виявилось, що температура піднялась через негативну реакцію на антибіотик в сиропі. За словами лікаря, таке буває. Треба продовжити курс лікування внутрішньовенно. Саме тому довелось лягти в стаціонар.

З побаченого можу зробити висновок, що проблема в недофі­нансованності лікарні. Та страждають через це діти. У відділенні жодного дитячого ліжка, немає вішалок. Туалет в кінці коридору, один на поверх. І такий жахливий, що зайвий раз іти не хочеться. Одяг складати нема куди, постільної білизни не вистачає, а та що є дірява та запрана. Та й це б нічого, але ж по палатах бігають такі таргани. Я таких великих і в такій кількості в житті не бачила. А персонал лікарні на це ніяк не реагує.

Пролежали декілька днів в педіатрії і потрапили до інфекційного відділення. Звідки підхопили інфекцію - незрозуміло. Далі палати нікуди не виходили. Правда їжу брали із їдальні лікарняної. Мож­ливо, там щось і з’їли несвіже. Чи ще щось.

Але от інфекційне відділення, порівняно із педіатрією – небо і земля. Нові бокси, дітей розміщають відповідно до захворювань, дитячі ліжка і нова постільна білизна в кожному боксі.

Висновок: Щодо компетентності лікарів ніяких зауважень в мене немає. Діагноз нам поставили одразу правильний, антибіотик підтвердили і в лікарні, дитину вилікували. Та от щодо ремонтів в мене є чималі зауваження. Це ж діти! Вони не повинні знаходитись в подібних умовах. Лише приймальний передпокій і інфекціонка витримують критику. Якщо є можливість – лікуйтесь вдома, бо в таких умовах невідомо що дитина може ще підхопити.

ІСТОРІЯ ДРУГА. КОМПРОМІСНА

Нас із малим відправили в пульмонологію. Там і лікувались. Умови жахливі, ніби не дітей лікують. З місцями велика проблема. В нашій палаті спостерігала ситуацію: на ліжко, де дитина знаходиться на денному стаціонарі заселили ще одного пацієнта. Тобто ліки в тумбочці однієї дитини, її ж постільна білизна, а спить інша дитина.

Коли ми повинні були вже виписуватись, то к нам в палату «підселили» хлопця на початковій стадії хвороби. Не знаю чи це чиясь помилка, чи в них так заведено. А в мене дитина після хвороби, організм ослаблений, ще тільки бацилу якусь підхопити не вистачало.

Перевели нас в іншу палату, де дітей готують на виписку, лише після скарги завідуючій відділенням. Щодо їжі, то ніби-то все нормально. Немає особливих зауважень. В межах виділених коштів годують різнома­нітно і не на воді. М’ясо в раціоні є. Щодо прибирання в палатах, теж без зауважень. Кожного дня миють підлогу дезінфікуючими розчинами, от тільки забувають про підвіконня та тумбочки.

Висновок: Я за те, аби зробити медицину платною. Встановити якісь мінімальні тарифи для всіх, напри­клад, 50-100 грн. Так і ремонти зможуть нарешті зробити і відношення до пацієнтів покращиться. Тому що і так всі платять, але кожен скільки може. А якщо встановити тариф, єдиний для всіх, то краще буде. Ми от з малим ходили в приватну клініку, то там ті самі лікарі, що й в дитячій приймають. Тільки прийом 200 гривень коштує. Але за ці 200 гривень ти отримуєш не набагато більше уваги, ніж в безкоштовній лікарні.

ІСТОРІЯ ТРЕТЯ. КАТЕГОРИЧНА

Нас з малим поклали в інфекційне відді­лення. Тоді дитині був лише один місяць. Діагноз нам одразу не поставили, але ска­зали, що підозри на рото-вірусну інфекцію. Поклали нас в бокс до дівчинки, у якої цей діагноз підтверджений вже і вона проходила лікування. Ви вважаєте це нормально? Моєму малюкові місяць! А якщо в нього не цей діагноз, а якщо б він від неї заразився? Ніякої відповідальності в цих лікарів немає. Вони повинні були помістити нас в ізолятор до підтвердження діагнозу.

Та це ще половина історії. Нам прописали сильнодіючі антибіотики. Антибіотики дитині в один місяць, із непідтвердженим діагнозом. Я думаю, що лікарі просто перестрахувались. До того ж я поспілкувалась із мамочками, що також з дітьми лежали в лікарні. Всім призначають один і той самий антибіотик. Всім, незалежно від діагнозу. Це що, ліки універсальні винайшли броварські лікарі, чи що?

Висновок: В броварській медицині роз­чарувалась остаточно. Сама лікуюсь тільки в Києві, а тепер і дитину вожу лише в ОХМАТ­ДИТ в разі необхідності. Досить з мене цих провінційних «знахарів». Хоча щодо ремонту претензій немає. Бокси в задовільному стані. Ще б кваліфікація лікарів відповідала. А то зовнішню оболонку оновили, а про «нутрощі» забули.

ЗА КОМЕНТАРЯМИ МИ ТАКОЖ ЗВЕРНУЛИСЬ І ДО ЗАСТУПНИКА ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ З ДИТИНСТВА ТА ПОЛОГОВОЇ ДОПОМОГИ ВОЛОШИНОЇ НАТАЛІЇ ПАВЛІВНИ. ПІСЛЯ ОПИСУ ІСТОРІЙ МАТУСЬ ПОПРОСИЛИ НАДАТИ КОМЕНТАРІ ЩОДО ПОЧУТОГО. ДАЛІ, ПРЯМА МОВА:

Наша лікарня існує з 1991 року і обслуговує і місто, і район. За ці роки в лікарні лише два рази робили ремонт. Ми розуміємо, що зовнішній вигляд палат, м’яко кажучи, «не дуже», але це ж не проблема лікарів. Із оновленого ми маємо корпус інфекційного відділення та приймальний передпокій. І то - це не за державний кошт, а за спонсорські гроші.

Основним показником роботи лікарні є показник смертності пацієнтів. Так от за 2015 рік у нас не зафіксовано жодного летального випадку. В нас є свій харчоблок і альтернативна котельня. Щодо штату, то в нас є декілька вакантних посад в стаціонарі серед мед­сестер, але в цілому ми справляємось. Весь медичний персонал – висококваліфіковані професіонали.

Здебільшого всі проблеми через недофінансування з держави. Не вистачає ліків для пацієнтів, тому змушені просити купляти все самостійно. Щодо прибирань, то можу сказати, що є затверджений графік і старша медсестра або завідуюча відділенням регулярно перевіряє його виконання. А тарганів приносять самі люди. Ми в минулому році викликали дезінсекторську службу, вони нам все потравили. А буквально через місяць таргани знову з’явилися. Не знаю як з ними боротись.

Отже, як бачимо не завжди лікарі спроможні сприймати критику об’єктивно. Вочевидь їм простіше звинуватити в усьому державу, людей або погодні умови, але не визнати власної помилки. Та звісно ж і проблему недофінансування ніхто не відміняє. Було б більше коштів – зробили би ремонти, закупили нормальну постільну білизну, ліки б з’явилися. Можливо, додали би штатних одиниць для лікарів і медсестер. А поки що їх на 170 місць стаціонару лише 16. Та народним обранцям, які повинні вибивати фінансування для лікарні, вочевидь до дітей діла немає. Звісно, бо більшість лікується в приватних клініках чи взагалі за кордоном, де медицина знаходиться на значно вищому рівні, ніж в Україні в цілому і в Броварах зокрема.

Маргарита Струтинська

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ПІДПИСАТИСЯ НА НОВИНИ