НЕСПОКІЙНИЙ ПЕРЕДПОКІЙ ЩО КОЇТЬСЯ У ПРИЙМАЛЬНОМУ ВІДДІЛЕННІ БЦРЛ?

Яке місце у Броварах є найнеспокійнішим? Як ви вважаєте? Неосвітлене підворіття чи темний під’їзд? А от і не вгадали! Найнебезпечніше – в приймальному відділенні Броварської центральної лікарні

Уявіть собі ситуацію: зустрілися двоє друзів, випили, почали зга­дувати минуле та й не поділили щось. Результат – бійка, можливо з пораненнями, якщо гострі пред­мети необачно опинилися поруч. Куди ж везти стікаючих кров’ю заклятих друзів? Не до відділення поліції ж, бо, не дай Боже, щось серйозне пошкодили в пере­палці. Треба, щоб лікар оглянув, а година вже пізня, амбулаторії та поліклініка не працюють. Куди ж прямувати? Правильно! До при­ймального відділення лікарні. Там усміхнені медсестри викличуть необхідного лікаря, нададуть кваліфіковану першу допомогу.

КУЛЬТУРА ТАК І ПРЕ…

Та хіба тут до медсестер? Алкоголь ще бурлить в крові, а найненависніший ворог, що ще півгодини тому був найліпшим другом, сидить навпроти. Отже, бійка до останньої каплі крові продовжується й надалі. І неваж­ливо, що поряд лікарі, які просто намагаються виконувати свою роботу.

«Майже щотижня у нас трапля­ються бійки. Привозять якихось п’яниць, то вони й починають з’ясовувати відносини між собою, з медперсоналом та просто тро­щити наше майно. І ніякої управи на них немає. Була якось ситуація, що навіть ціла зміна лікарів звільнилася через бійку», - згадує Валентин Багнюк, головний лікар БЦРЛ.

НЕМАЄ КОМУ ЗАХИСТИТИ

Трапляються подібні непо­добства через відсутність будь- якої охорони в приймальному відділенні. А працюють тут самі дівчата. Хіба вони можуть чинити опір п’яним чолов’ягам? А хлопці цим і користуються, бо слово «джентльмен» не чули жодного разу у житті.

«Майже кожна зміна закінчу­ється сльозами. Дівчата ридають здебільшого від страху, а іноді і від побоїв. А що ж їм робити? Подітися нема куди, робота всім потрібна», - розповідає завідуючий терапевтичним від­діленням Сергій Лаврентьєв.

Легше було лише під час Май­дану, та декілька місяців після. Тоді в приймальному відділенні чергували хлопці з самооборони, які могли приструнити особливо агресивних пацієнтів.

«Роботи було чимало. Майже щоденно привозили якихось «гав­риків», що намагалися показати медсестрам свою силу. Як ті бідні дівчатка справляються з ними - не розумію», - пригадує один з бійців самооборони.

НАША ПОЛІЦІЯ НАС ОХОРОНЯЄ…

В ідеалі, в приймальному від­ділені лікарні повинна бути екс­трена кнопка. Бачить медсестра, що пацієнт налаштований агресивно, натиснула на кнопку і через 3-5 хвилин в приміщенні професійні охоронці, здатні приструнити занадто активних. Та на це потрібні неабиякі кошти. А де ж їх взяти, якщо за словами головного лікаря фінансування ледве вистачає на найважливіші видатки.

«Нам завжди не вистачає коштів. От, наприклад, у цьому році, навіть без охорони, на найнеобхідніше, як заробітна платня, харчування та ліки для пільгових категорій населення нам було потрібно майже 120 мільйонів гривень, з яких ми отримали близько 20, якщо не враховувати субвенції від держави. За які кошти нам ще охорону наймати?», - обурено запитує Валентин Багнюк.

Єдина надія бідолашних спів­робітників відділення – наша доблесна міліція, нещодавно перейменована в поліцію. Та й до тих не додзвонитися, а якщо все ж таки приймуть виклик, то приїдуть майже через годину в найкращому випадку.

«Останній раз, коли ми додзво­нилися на 102, то машина приїхала через 40 хвилин. Я розумію, що в них всього один патрульний авто­мобіль, а викликів чимало. Та за 40 хвилин і вбити ж можна. Коли поліція приїхала, то хуліганам вже надали першу допомогу, самотужки приструнили і додому відправили», - ділиться робочими моментами Сергій Лаврентьєв.

Отже, підбиваючи підсумки нашого міні-розслідування, можемо сказати, що проблема зовсім не у відсутності фінансу­вання, охорони або тривожної кнопки, а в менталітеті наших людей. Чому замість того, щоб проявити повагу до дівчат, які ночами чергують, щоб надати першу допомогу, деякі «герої» вирішують довести свою силу та значущість кулаками? Хіба ж це діло?

І наостанок, історія для роздумів, що трапилась зовсім нещодавно. Однієї ночі потрапили до при­ймального відділення хлопці, які випивали і одному із них стало зле. У стані алкогольного сп’яніння вони всією компанією попряму­вали до лікарні. Самотужки попря­мували, не на «швидкій». А у той самий час до відділення з пожежі привезли трьох дітей з жахливими опіками. Тож, нашим молодикам запропонували почекати трохи, доки хтось з чергуючи звільниться та огляне їхнього «хворого». Але такий варіант не влаштував «потерпілих». Від обурення вони майже вщент рознесли передпо­кій. Співробітники тільки й встигли сховатися. От ам і культура…

Кристина Славінська

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ПІДПИСАТИСЯ НА НОВИНИ