Паралімпійці з необмеженими можливостями. Історія Олександри Кононової

Олександра Кононова – абсолютна чемпіонка світу з біатлону. На її рахунку сотні нагород. Точної кількості вона й сама не знає. Наприкінці 2014 року спортсменка поповнила свою колекцію  ще чотирма золотими нагородами на змаганнях у Фінляндії.

Григорій Вовчинський та Олександра Кононова - єдина сімейна пара в українській національній параолімпійській збірній. Григорій родом з Черкащини, Саша - з Київщини. Познайомилися вони на зборах в Євпаторії. Спортсменка з одинадцяти років займалася лижними гонками, а її тоді ще майбутній чоловік захоплювався футболом. Живе подружжя у Броварах у своїй квартирі. Разом вони п'ять років. Три роки тому в них народилася дочка Адріана ...

Григорій отримав травму руки при народженні. Ріс у батьківській любові й турботі. А ось Саші з дитинства довелося навчитися долати труднощі. Свій перший рік життя вона провела у лікарні - остеомієліт вразив кістку правої руки, яка так і залишилася коротше лівої. Вихованням Саші та її молодшої сестри Поліни займалися бабуся з дідусем, що замінили дівчаткам батьків.

2002 рік …

Зима. Старенький автобус прямує з Києва до села Шевченкового. У салоні літня жінка та двоє дівчаток. Майже одноліток. Увагу підлітків привернули лижники, що їхали вздовж дороги. 11-річна Саша ще не знала, як називається цей вид спорту, але вирішила спробувати стати на лижі разом зі своєю меншою сестрою. «Так захотілося теж на лижах покататися. Мені тоді дванадцять було, а нашому тренеру - двадцять сім. Він такий фанат своєї справи! Завдяки йому в спорті я вже одинадцять років. Вважаю Заведєєва (Олександр Заведєєв - ред.) великим тренером, який віддається своїй справі на 100 відсотків.

Спочатку ми разом з сестрою займалися. Але потім довелося вибирати - двох у команді бабуся не могла тягнути матеріально. Лижі мені тренер за свої гроші купував, але все одно треба було ще форму купувати, на дорогу витрачатися, на змагання. Траплялося, що коли я їхала на збори, мої рідні залишалися з двома гривнями. Всю свою пенсію бабуся віддавала мені».

«Іграшки» для Адріани 

Саша каже, що почуває себе винною перед молодшою сестрою Поліною за те, що вона теж не змогла займатися спортом. «Ми дуже близькі з сестрою. Якщо до народження Адріани у нас і було якесь непорозуміння, то тепер все кардинально змінилося. Я весь час на правах старшої намагалася її вчити - траплялися конфлікти, сварки. А зараз без Поліни, як без рук. Стала їй більше довіряти. Побачила, як вона любить мою дочку. А як Адріана її любить! Вранці донька, перш за все, біжить в кімнату до Поліни і намагається їй відкрити очі.

А улюблене заняття Адріани - надягати на всіх навколо - Поліну, мене - наші медалі. Після Сочі донька одягла на себе моє золото, срібло і бронзу ... і з місця не змогла зрушити. Адже одна медаль важить 600 грамів! Краще іграшок для неї немає».

Початок історії

Займатися майбутня шестиразова чемпіонка світу почала у 12-річному віці. Тоді тренер не помітив її вади. І дівчина займалася, як здорова спортсменка. А потім…її віддали до броварського спортивного інтернату. У 16-річному віці Саша вирушила на  змагання  до Німеччини. Для неї це була перша поїздка за кордон. 

«Тоді тренер мені сказав, що я маю заїхати бодай шостою, аби потрапити до національної збірної України. Тоді я заробила 2 хрустальні глобуси. Звісно, ні я, ні тренер цього не очікували. Я отримала золото, срібло та бронзу. От тільки єдине – мені було тільки 16 років».

А далі – ще більше зусиль і роботи над помилками.

У 2009 році ще зовсім юна Саша вирушила на чемпіонат світу до Фінляндії. Звідти вона повернулася із золотом та сріблом. Саме ця перемога спонукала до ще більших зусиль. І у 18 років Саша поїхала до Ванкуверу. Спортсменка розповідає, що ніхто на неї не робив великих ставок, а дарма. «Коли я взяла три золота і  срібло, я почала усвідомлювати, що можу ще. Нині мені 23 роки і можу сміливо говорити, що це моє життя.  Бо більша частина мого життя проходить саме на зборах та змаганнях».  

Тріумфальні Сочі

На олімпіаду до Сочі Олександра поїхала разом із чоловіком. Обидва брали участь у змаганнях. Подружжя здобуло золото для української збірної. Тоді Саша пройшла дистанцію за сорок із половиною хвилин і не закрила лише одну єдину мішень. Григорій виграв гонку на 15 км. Йому знадобилося 37 хвилин 41 секунда, щоб подолати дистанцію. При чому Вовчинський не зробив жодного промаху.

«Коли чуєш гімн своєї країни, відчуваєш пустоту. В голові лише спогади, скільки зусиль пішло для того, аби прийти сьогодні першою. Адже бігати не важко, важко саме тренуватися і покращувати свої результати».

Із Сочі Саша повернулася з повним комплектом нагород. Тоді, через анексію Криму,Паралімпійська збірна не бойкотувала ігри. Там спортсмени доводили, що Україна – найкраща.

Олімпійська родина збудує будинок

Саша не має наміру зупинятися. І на тренерську пенсію найближчим часом не збирається. «Я мабуть не зможу тренувати, ну не вмію я пояснювати. Навіть з дочкою. Мені ліпше побігати з нею, пострибати, а от Гриша її англійській вчить, в три роки вона вже до десяти рахує і відповідає на найпростіші запитання. У мене терпіння не вистачає». 

За відмінні спортивні результати Олександрі виділили земельну ділянку під забудову в Броварському районі. Родина планує збудувати будинок. «Мрію, що в нашому новому будинку буде цілий кабінет, де ми розвісимо медалі, розставимо кубки. А на окрему стіну повішу всі вишиті мною образи - і Казанську Божу Матір, та Ісуса ...».

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Найбільш популярні

Середа, 13 вересня 2017, 09:56
Середа, 13 вересня 2017, 10:01
Понеділок, 09 жовтня 2017, 11:37
Субота, 21 жовтня 2017, 14:21
Вівторок, 19 вересня 2017, 10:04
П’ятниця, 01 вересня 2017, 15:42
Вівторок, 19 вересня 2017, 14:19

ПІДПИСАТИСЯ НА НОВИНИ