«Я досі чекаю його додому…» Спогади про героїчного «Корсара»

«Не хвилюйся, люба, останній бій і я – додому», - пообіцяв Світлані її коханий чоловік. І не обманув. Дійсно, за три дні він повернувся, щоправда «вантажем 200». Він пройшов чотири страшні війни в чужих краях, а загинув, захищаючи рідну Батьківщину. Битва під Дебальцевим стала останньою для «Корсара» - такий позивний був у Олега Онікієнка, справжнього героя України. Через кульове поранення 15 серпня чоловіка не стало. Проте, його й досі чекають додому. Своїми спогадами про нього та його життя поділилась із «Громадським ревізором» дружина Світлана. 

 

«Я дуже вдячна долі за зустріч з цією неймовірною людиною. Чоловіком з великої літери. Ми познайомились навесні 2005 року. Він був старший за мене на 13 років, проте це не завадило нам закохатись. Після нашого першого поцілунку він впевнено сказав: «Я більше ніколи тебе не відпущу!» І так, пліч-о-пліч ми прожили щасливі 10 років. Він був хорошим чоловіком та люблячим батьком. А ще - справжнім патріотом, тому, коли почалися перші хвилювання на «Майдані», він був там. Коли ситуація ускладнилась, він першим кинувся будувати блокпости біля Броварів. Він захищав місто у самообороні. А коли почались військові дії на Сході, в мене не було сумніву, що він піде захищати Батьківщину. Хоча, від мене він приховав, що пішов на війну...»

Олег Онікієнко був військовим зі стажем. Він воював в Афганістані, Нагорному Карабасі та двічі у республіці Сьєрра-Леоне. Не залишив чоловік поза увагою і війну у рідному краї. Він був хоробрим воїном, проте ніяк не міг наважитись зізнатися дружині, що знову пішов на фронт. Боявся, що вп’яте його не відпустить.

«Він сказав мені, що поїхав в навчальну частину ділитися своїм досвідом з юними солдатами. Півтора місяці мені розповідав, що він у Нових Петрівцях. Я хотіла приїхати до нього, а він мене відмовляв. Казав, що відвідування заборонені. Насправді ж, він просто боявся мені казати, де він… Він вже був на Сході.. захищав Батьківщину разом з батальйоном Донбас. Коли я дізналася про це, дуже сердилась, проте розуміла, що такі досвідчені військові дуже потрібні нашій країні. Я планувала також піти на фронт - медиком. Проходила підготовку разом з чоловіком. Але в останній момент Олег мене зупинив. Сказав, що «такі люди, як я, на війні перетворюються на зомбі – я бачу ціль та не бачу перешкод, а коли поруч ти, я забуду про те, що я військовий, я думатиму про те, що в мене за спиною дружина, а вдома чекає дитина…»

З батальйоном Донбас у «Корсара» не склалося. Коли він почув про формування батальйону «Київська Русь», одразу записався до нього, адже сам був киянином. 20 червня він прийняв присягу і одразу пішов у бій. А захищати рідних залишив свого вірного друга Зевса.

«Олег був кінологом. Він дуже любив собак, навіть його позивний пішов від його пса. В Афганістані в нього був німецький вівчарка, його звали Корсар. Він був вихованець всього батальйону, неодноразово їх рятував і виводив на різні точки. Тому Олег взяв собі цей позивний. А трохи більше року тому в нашій родині з’явився Зевс. Він також проходив військову підготовку, але чоловік вирішив залишити його вдома, як єдиного чоловіка на хазяйстві. Друзі кажуть, що у Зевса очі Олега. Він і досі щодня біля вікна чекає на свого хазяїна…»

korsar1

«Корсар» брав участь в «зачистці» Слов’янська, а потім протягом трьох тижнів захищав підхід до міста на горі Карачун. Чотири місяці він воював за рідну землю, проте один бій став останнім.

«Два тижні вони намагалися вийти з Дебальцево на Луганськ. Він мені зателефонував та сказав, що сьогодні в них «вихід». Я  не бачила його 4 місяці, так скучила за ним, хотіла до нього приїхати і просто обійняти. Він мені заборонив, сказав: «Не хвилюйся, люба, останній бій і я – додому. Через три дні буду вже поруч з тобою».

Остання розмова…

«Ми закінчили з ним розмовляти о першій годині ночі, а в 4:43 мене ніби хтось розбудив. Я зрозуміла, що щось трапилось, я дзвонила йому до 8-ї ранку, але марно. В 9:02 він мені передзвонив. Я радісно схопила трубку, але зі мною розмовляв хтось інший. Невідомий повідомив, що мій чоловік помер… як справжній герой. Я думала, що це чийсь невдалий жарт або ж хтось намагається мене залякати. Обдзвонила всіх друзів, вони почали з’ясовувати ситуацію. Я не могла чекати, пішла до ворожки. Вона сказала, що в нього все добре, проте він хвилюється за мене. Сказала, що скоро ми зустрінемось, але зустріч буде короткою. Так і сталося… За три дні ми зустрілися…в морзі».

Відправляючись у бій, «Корсар» дістав одну захисну пластину з бронежилету, вважав, що краще на цю вагу взяти більше патронів. І саме це рішення стало фатальним, 15 серпня о 4:43 разом з іншими бійцями він потрапив до засідки, під час якої був вбитий ворожим снайпером. Його побратими запевняють, після поранення він ще прожив півтори години. Чоловіка можна було врятувати, проте через бойові дії медики не могли пробратися до нього.

«Мені принесли похоронку та сказали: «Вночі зустрічайте «вантаж». Я розуміла, що це військовий жаргон, проте для мене це було довгоочікуване повернення чоловіка. Я зустрічала коханого, а не вантаж… Коли я побачила його тіло, не могла повірити… мені здавалося, що він просто спить. Я обняла його і просиділа з ним більше години… В останній путь я одягнула його в улюблену форму, яку він сам зшив, взула найкращі берці… Я його обійняла і моя мрія здійснилася – я заснула поруч з ним… Вперше за три доби. Я не могла його відпустити, я не могла повірити, що це востаннє, що більше не зможу ніколи до нього доторкнутись…»

З того моменту вже пройшло більше п’яти місяців. Олега Онікрієнка посмертно нагородили Орденом за мужність третього ступеня. Не залишили напризволяще і сім’ю «Корсара» - в листопаді, за ініціативи мера Броварів, вони безкоштовно отримали однокімнатну квартиру в одній із новобудов. Життя Світлани та її доньки Валерії продовжується, проте і досі жінка говорить про свого чоловіка у теперішньому часі й вірить, що незабаром він повернеться додому.

«Я досі вірю, що в якийсь момент, поки я буду поратись на кухні, хтось подзвонить в двері, я відчиню, а там стоятиме він… Я обійму його і скажу: «Так, я знала, що ти живий!».. Я вірю в це і чекаю на нього вдома…»

korsar2

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Найбільш популярні

Середа, 13 вересня 2017, 09:56
Середа, 13 вересня 2017, 10:01
Понеділок, 09 жовтня 2017, 11:37
Вівторок, 19 вересня 2017, 10:04
П’ятниця, 01 вересня 2017, 15:42
Понеділок, 21 серпня 2017, 11:29
Вівторок, 19 вересня 2017, 14:19

ПІДПИСАТИСЯ НА НОВИНИ