Гроші не пахнуть: як позбутися сміття

За інформацією екологів, 7 відсотків земель України займають звалища сміття. Ця цифра приблизно дорівнює території Данії. Щорічно об’єми побутових відходів зростають в рази. При цьому ресурси наявних полігонів або вичерпані повністю, або мають резерв на найближчі 3–5 років. Що далі? А далі – кожен населений пункт може опинитись у сміттєвому колапсі, як це трапилось у Львові. Чи загрожує екологічне лихо Броварам, дізнавався «ГР»

Чи розгребемо купи непотребу?

Уявіть собі – кількасот гектар родючих українських земель займає непотріб. Ці землі втрачені мінімум на 300 років. І така ситуація по всій країні.
Нагода заговорити на найвищому рівні про екологічну «сміттєву кризу», яка неминуче очікує Україну, випала навесні 2016 року. На жаль, привід був трагічний – пожежа на Грибовецькому полігоні в Львівській області, що спричинила зсув сміттєвих мас. Цей інцидент забрав життя кількох рятувальників.
До цього щонайменше 10 років поспіль екологи регулярно били на сполох, називали звалище проблемним та закликали його закрити для рекультивації. Це сміттєзвалище працює з 1957 року і вичерпало свій ресурс ще 30 років тому. За приблизними оцінками, вага ТПВ складає майже 9 млн. тонн, а висота завалів сягає 60 метрів. Якась апокаліптична картина виходить.
Додати до цього те, що постійний процес гниття призводить до того, що температура на дні становить 60–80 градусів тепла. Там постійно утворюється метан з великою кількістю сірководню.
Чорними плямами на карті полігону позначено озера інфільтрату. Рідина містить кислоти, солі та шкідливі метали. Набралося їх стільки, що вони стали бити джерелами за кількасот метрів від сміттєзвалища. За оцінками фахівців, на рекультивацію та закриття Грибовецького сміттє­звалища, в першу чергу, для виведення біогазу, буде потрібно не менше 15 років.
Виходить, що спеціалісти попереджали, влада слухала, але не почула. Жодної альтернативи полігону не створили до сьогодні. В результаті західна столиця «захлинається» у відходах, сміття мандрує Україною та навіть, були повідомлення про можливі варіанти утилізації в сусідній Польщі. А поки – сміттєва блокада.

«Сміттєве море» на Київщині

Та Львів – це лише вершина айсбергу. Таких захоронень в Україні близько 6 тисяч. Вони цілком законні. Нелегальних же, за різними підрахунками, до 30 тисяч.
У столичному регіоні обліковано два полігони, один завод зі спалювання сміття і низку сміттєзвалищ для вивезення сміття.
Зокрема, проектний граничний строк безпечної експлуатації полігону ТПВ №5 в селі Підгірці Обухівського району закінчився в 2003 році. З того часу, всупереч вимогам діючого законодавства та протестам місцевої громади, тверді побутові відходи м. Києва продовжують щоденно надходити. Зараз це місце можна вважати зоною потенційної екологічної катастрофи.
Звалище перезавантажене більш, ніж в 3 рази, його сміття саме вже стало новими горами, здіймаючись над рівнем землі на 18 метрів.
Щоправда, зважаючи на ситуацію у Львівській області, КМДА прийняла рішення про закриття цього сміттєзвалища до жовтня 2018 року.
Як альтернатива, для Києва залишається лише підприємство «Енергія», що знаходиться в Бортничах. Це єдиний в Украї­ні сміттєспалювальний завод. Нині він у складі ДТЕК «Київенерго». Заводові, звісно, далеко до екологічної відзнаки, бо спалювання ніхто переробкою не вважає, але це єдина і раціональна альтернатива захороненню. Лякають лише тутешні розцінки. Вони багатьом не по кишені – українцям дешевше вивозити сміття на полігони.

Чи є загрози для Броварів

На сьогоднішній день єдиним легальним підприємством, яке має право вивозити ТПВ з території міста Бровари, є «Комунтранс». Саме ця компанія виграла конкурс, що проводила місцева влада. Всі інші підрядні організації, які вивозять побутове сміття, діють в обхід закону.
Це питання досить принципове, оскільки однією з основних конкурсних умов, які висувала влада до компаній-претендентів – це наявність укладених договорів на подальшу утилізацію сміття.
«Ми маємо бути впевнені, що сміття, яке вивозиться з міста, буде утилізовано відповідно до чинних норм. Тобто, потрапить на вторинну переробку, або буде спалено на підприємстві, яке має ліцензію, або захоронено на офіційному смітєзвалищі. «Комунтранс» вивозить броварське сміття на сміттєзвалище в районі. У них укладений відповідний договір», – каже Галина Плотнікова, начальник УЖКГ.
Виходить, що по іншим компаніям, які працюють в місті, жодних гарантій немає, що вони довезуть сміття на полігон, а не завезуть в найближчий ліс.
Звичайно, нарікань на роботу «Комунтрансу» дуже багато і у ЖЕКів, і у мешканців приватного сектору. Але тут питання у тарифах, розповідають у підприємстві.
«Коли ми виграли конкурс, ціна на утилізацію була 52 грн., зараз вона становить 101 грн. Паливо також піднялося у ціні, ми не можемо це не врахувати. У складниках тарифу ми змінили лише 2: утилізація та паливо. Взагалі, ми розуміємо, що не маємо права вішати на людей високі тарифи», – каже Ірина Федорченко, директор ТОВ «Комунтранс».
Якщо підсумувати, то на сьогодні загроз для Броварів немає. Є компанія-перевізник, є полігон, але і його ресурси не безмежні.
В будь-якому випадку в управлінні ЖКГ нас запевнили, що при проведені наступного конкурсу обов’язково залишать вимогу щодо наявності укладених угод на утилізацію сміття.
Крім того, новий перевізник має бути готовий до того, що йому доведеться забезпечити можливість роздільного збору сміття в місті та встановити спеціальні контейнери для відсортованих відходів.

Перспективи на майбутнє

Глобально вирішити сміттєве питання можна лише на рівні держави. В першу чергу проблема в законодавстві. В Украї­ні немає зобов’язання щодо переробки сміття. Тому, ринок переробки відходів, який у Європі став дуже прибутковим, у нас відсутній.
Для того, щоб наше сміття переробляли, потрібні гроші. Наприклад, у сусідній Польщі платять приблизно 100 євро на рік, у нас лише 20–30 гривень.
Один з варіантів вирішення проблеми – зобов’язати виробників перероб­ляти відходи власної продукції, а ті, хто цього не робитиме, підпадуть під величезні екологічні податки.
Але самим компаніям не вигідно брати на переробку сміття, яке залишається після виробництва. Вони і є головними противниками створення сміттєпереробних заводів.
Інша перепона — це самі українці, є побоювання, що більшість громадян не захоче платити додатково 50 гривень на місяць на переробку відходів, тому й планують ці гроші включити у вартість самих продуктів. Наприклад, пластикова пляшка води коштуватиме на 12 копійок дорожче.

Європейський досвід

Та навіть такі зміни будуть лише першим кроком на шляху до цивілізованого поводження з ТПВ. Ми маємо брати приклад з країн Європи, зокрема Німеччини. Це один зі світових лідерів переробки відходів. В 2005 році німці позбавилася від практики використання сміттєвих полігонів. Сьогодні з 300 полігонів, які функціонували у 2004 році, залишилося менш, ніж половина лише для захоронення відходів, що не піддаються переробці.
У типовому німецькому дворі чи будинку можна зустріти як мінімум 5 різно­кольорових контейнерів. Чорний – для несортованого сміття, коричневий – для органічних відходів, синій – для паперу, жовтий – для упаковки і пластику, зелений – для кольорового скла, зелений з білою смугою – для безбарвного.
Щорічно кожен житель Німеччини отримує поштою лист – у ньому детально описується, як і куди потрібно викидати побутові відходи, є інформація про те, по яких днях буде вивозитися той чи інший тип сміття.
Якщо німцю потрібно викинути холодильник, він повинен замовити спеціальну машину або самостійно відвезти його в пункт прийому великогабаритного сміття.
Більша частина непереробленого сміття спалюється. Пара надходить на електростанції. Так, в одному тільки Берліні майже 12% електроенергії, необхідної для домогосподарств, виробляється таким чином.
Інший варіант утилізації – ферментація, коли зі сміття отримують майже чистий метан. Їм заправляють сміттєзбиральні машини чи громадський транспорт.
Німеччина – приклад країни, яка за 25 років змогла піти від неминучого сміттєвого колапсу і прийшла до системи сортування та утилізації 95% відходів. Прекрасний приклад для України, яка має величезні переповнені полігони, відсутню культуру роздільного викидання відходів, а також стоїть на порозі екологічної катастрофи.

Вікторія Майстренко

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ПІДПИСАТИСЯ НА НОВИНИ